Як правильно ідентифікувати клієнтів, якщо останні не надають про себе повну інформацію щодо причетності до публічних діячів. Як необхідно діяти суб’єкту первинного фінансового моніторингу у разі припинення ділових стосунків та розірвання договорів у випадку неможливості ідентифікації чи встановлення кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) відносно вже діючих клієнтів

Частиною першою статті 9 Закону встановлено, що суб’єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов’язаний на підставі поданих клієнтом (представником клієнта) офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій (якщо інше не передбачено Законом) здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнта (представника клієнта).

Згідно з пунктом 30 частини першої статті 1 Закону офіційний документ – документ, складений, виданий, засвідчений з дотриманням визначених законодавством норм уповноваженою особою, якій законодавством надано право у зв’язку з її професійною чи службовою діяльністю складати, видавати, засвідчувати певні види документів, що підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти і який містить передбачені законодавством реквізити та відомості.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону вивчення клієнта – процес отримання суб’єктом первинного фінансового моніторингу (далі – суб’єкт) під час ідентифікації та/або в процесі обслуговування клієнта інформації зокрема щодо належності клієнта або особи, яка діє від його імені, до національних або іноземних публічних діячів, діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, або пов’язаних з ними осіб (далі – публічні діячі).

Враховуючи зазначене, суб’єкт зобов’язаний при встановленні ділових відносин з клієнтом, тобто під час ідентифікації з’ясувати належність клієнта-фізичної особи до публічних діячів, або наявність у клієнта-юридичної особи кінцевого бенефіціарного власника (контролера) публічного діяча.

При цьому, потрібно враховувати той факт, що під час вивчення клієнта законодавство не обмежує можливості суб’єкта первинного фінансового моніторингу отримувати інформацію з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою) (абзац тертій частини сьомої статті 9 Закону).

При цьому, відповідно до абзацу другого частини першої та частини сімнадцятої статті 9 Закону суб’єкт первинного фінансового моніторингу (СПФМ) в процесі обслуговування клієнта зобов"язаний уточнювати інформацію про клієнта в порядку, встановленому державним регулятором, а зазначений державний регулятор може встановлювати особливості ідентифікації та/або верифікації клієнтів (представників клієнтів), вивчення клієнтів, уточнення інформації про клієнтів для відповідних суб’єктів первинного фінансового моніторингу залежно від специфіки їх діяльності та/або ризиків клієнтів.

У разі відмови клієнта надати суб’єкту інформацію необхідну для вивчення клієнта, суб’єкт первинного фінансового моніторингу може використати своє право відмовитися від встановлення ділових відносин з цим клієнтом (стаття 10 Закону).

Водночас, СПФМ зобов’язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі, коли здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (у тому числі встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим або якщо у суб"єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені.