Принципи Вольфсберзької групи

Принципи, що розробляє Вольфсберзька група, формально не маючи юридичної сили, є публічним зобов’язанням банків-учасників слідувати певним етичним правилам. Враховуючи реальний вплив членів Групи, які контролюють значну частину світового грошового обігу, прийняття ними таких принципів служить діючим стимулом для їх дотримання іншими банками.

Вольфсберзька група прийняла чотири комплекси принципів у сфері ПВД/ФТ.

У жовтні 2000 р. були опубліковані Загальні директиви (вказівки) з протидії відмиванню доходів у приватному банківському секторі, які включають 11 базових принципів, відомих під назвою Вольфсберзькі принципи (переглянуті у травні 2002 р.).

Вольфсберзькі принципи включають наступні приорітетні напрями політики банків та основні елементи механізмів із запобігання використанню банківської системи для відмивання коштів. Відповідно до цих принципів в основі політики будь-якого банку повинно лежати правило, згідно якому відношення встановлюються тільки з тими клієнтами, законне походження джерел доходів або фінансування яких може бути у розумних межах підтверджено.

Вольфсберзька група  вважає, що її рекомендації можуть бути корисними для регулювання відносин у рамках приватного банківського сектору. При цьому розуміється, що конкретні механізми протидії відмиванню доходів можуть визначатись на розсуд банку.

Вольфсберзькі принципи включають наступні положення:

1.      Встановлення відношень з клієнтом: загальні рекомендації

1.1.  Загальні положення

1.2.  Ідентифікація:

1.2.1.      Клієнт.

1.2.2.      Бенефіціарні власники.

1.2.3.      Рахунки, відкриті на ім’я керуючих коштами та аналогічних посередників.

1.2.4.      Особи, які діють на основі довіреності.

1.2.5.      Разові клієнти та клієнти, яким надаються електронні банківські послуги.

1.3.   Перевірка.

1.4.  Номерні або кодовані рахунки.

1.5.  Офшорні юрисдикції.

1.6.  Нагляд.

2.      Встановлення відносин з клієнтами: ситуації, що потребують додаткової перевірки або уваги.

2.1.  Загальні положення.

2.2.  Індикатори.

2.3.  Затвердження рішення керівництвом банку.

3.      Оновлення інформації про клієнтів.

4.      Дії під час виявлення незвичних або підозрілих обставин.

4.1.  Визначення поняття незвичної або підозрілої діяльності.

4.2.  Виявлення незвичної або підозрілої діяльності.

4.3.  Дії у разі виявлення незвичної або підозрілої діяльності.

5.      Моніторинг операцій.

6.      Відповідальність за контроль.

7.      Інформування керівництва.

8.      Навчання та підготовка персоналу, інформування.

9.      Зберігання інформації.

10.  Виключення та відхилення від правил.

11.  Організація протидії відмиванню коштів у банку.

Заява «Про боротьбу з фінансуванням тероризму», з якою Група виступила у січні 2002 р., направлена на підвищення вкладу фінансових установ у вирішення цієї проблеми. Заява передбачає застосування процедур «ЗСК» у розширеному масштабі шляхом пошуку за списками відомих або підозрюваних терористів, а також вжиття додаткових заходів НПК у випадках, коли мають місце незвичні або підозрілі операції. Особливо ретельна перевірка необхідна у тих ситуаціях, коли клієнти пов’язані з секторами або сферами діяльності, які за інформацією компетентних органів часто використовуються для фінансування тероризму. У Заяві вказується на необхідність розширення міжнародного співробітництва та прийняття спеціальних рекомендацій FATF у якості керівництва до дій.

14 принципів боротьби з відмиванням коштів у банках-кореспондентах, опубліковані Групою у листопаді 2002 р., регламентують встановлення та підтримку банківських кореспондентських відносин у світовому масштабі.

Документ має наступну структуру:

1.      Преамбула.

2.      Кореспондентські відносини.

3.      Відповідальність та нагляд.

4.      Належна перевірка з урахуванням ризику.

5.      Стандарти належної перевірки.

6.      Посилена належна перевірка.

Відповідно до вказаних вище принципів міжнародним банкам забороняється вести справи з «банками-оболонками» (тими, які не мають фізичної присутності на території своєї реєстрації). Крім того, пропонується використовувати спеціальну методику оцінки та контролю ризику для забезпечення рівня належної перевірки, що вимагається, яка проводиться банком відносно його клієнтів із банків-кореспондентів.

Так, при оцінці потенційного ризику пропонується враховувати наступну інформацію про банк клієнта:

-                            місцезнаходження;

-                            структура власності та управління;

-                            діловий портфель;

-                            клієнтура.

Заява «Про моніторинг, перевірку та пошук», прийнята Групою у 2003 р., покликана доповнити прийняті раніше стандарти у частині розвитку заснованих на врахуванні ризику процесів моніторингу, перевірки та пошуку.

Згідно вказаній Заяві банки повинні мати відповідні процеси, що забезпечують виявлення незвичної діяльності або операцій. Оскільки не всі незвичні операції або види діяльності обов’язково у всіх випадках підозрілі, банки повинні мати можливість проаналізувати та визначити, чи є конкретні операції або види діяльності підозрілими, зокрема на предмет потенційного зв’язку з відмиванням коштів (принцип 3).

Група рекомендує здійснювати моніторинг операцій на основі врахування профілю ризику (принцип 4).

Для моніторингу операцій з урахуванням ризику потенційного відмивання коштів рекомендується розробити моделі ризику, що надають інструменти ранжирування факторів ризику.

Відповідний процес моніторингу операцій повинен забезпечувати порівняння інформації про операції з виявленими факторами ризику (наприклад, географічне місце проведення операції, тип пропонованих фінансових продуктів та тип клієнта, який бере участь в операції) з різними способами відмивання коштів та іншими незаконними діями, щоб визначити, чи є дана операція незвичною або підозрілою.